Історичні дані про населені пункти територіальної громади

с. Суворовське
Про історію села написано надзвичайно мало. Існує багато легенд, про село яке мало назву Війтівка до перейменування на село Суворовське в 1946 році.
За словами очевидців село Війтівка забудовувалось по обидві сторони річки, а коли її перекривали то на низинах утворювались ставки. Початок села брав від Ковалевої гори по тій стороні де посаджені сосни, ліс і по знахідках підтверджується, що на тих пагорбах були побудовані замки, маєтки.
Із розповідей відомо, що село розбудовувалось попід ліс, урочище «Огруд» тут неподалік проживав граф Смотрицький, садиба збереглась до наших днів. Кажуть, що старший чи молодший граф був учителем.
Війтівка, Кобелівка, Орлівка, Самгородок, Білоусівка і Тульчин входили до складу Журавлівської волості.
Назва села Війтівка загадкова, одні стверджують, що це від прізвища польського поміщика Війтовича, інші від слова війт (польський голова місцевого самоврядування - вуйт). Є інші записи, перекази, історичні довідки про історію села Війтівка, зокрема те, що назва походить від імені князя Вітовта, якому в минулому належали навколишні землі і селяни. Село засноване в ХVIIстолітті.
До 1878 року село належало Відомству уділів м. Києва, а на початку ХХ століття було куплене потомками Потоцьких. До великої Жовтневої Революції село входило в Журавлівську волость, Брацлавського уїзду Кам’янець-Подільської губернії.
У 1922 хто мав більше 6-ти десятин землі її віднімали і наділяли мало земним селянам. Так селяни користувались землею до 1929 року. В кінці 1929 року почали організовуватись «Сози», в які записалися 95% селян, які усуспільнило увесь сільськогосподарський реманент.
Із початку 1930 року під час переходу із «Созу» в колгосп, залишилося лише 120 господарств, а решта вийшли. В користуванні колгоспу було 25 га. землі. Першим головою створеного колгоспу був Мельник Омелян Михайлович.
Через не бажання «куркулів», щоб колгосп розвивався ними були здійснені ряд заходів по завданню шкоди колгоспу, а саме: підпал пшениці на полях, розкрадання колгоспного майна і саме тому у 1931 році колгосп був розпущений, але цього ж року знову організовується. Головою колгоспу селяни обирають Смоляка Олександра Пилиповича, який до обрання був головою Війтівської сільської ради.
В колгоспі були значні труднощі, мало було інвентарю, тяглової сили.
Сіяли в колгоспі жито, пшеницю, овес, ячмінь, просо, кукурудзу, гречку, цукрові буряки, ріпак, сою, соняшник.
В 1933 році селяни побачили перевагу колгоспного ладу над дрібногосподарським господарюванням і почали масово вступати до колгоспу. Цього ж року колгосп було сформовано повністю.
В 1941 році 21 липня село було окуповане німецькими військами і румунськими жандармами. Ними все, що було в селі і в колгоспі зазнало великої руйнації та нанесених збитків.
15 березня 1944 року с. Суворовське було звільнено, доблесними військами 10-го гвардійського полку під командуванням гвардії майора Миколи Водоп’янова.
Після війни до 1952 року на території с. Суворовського існувало два колгоспи колгосп ім.. Сталіна головою якого був Черкевич Іван Федорович та колгосп ім.. Молотова – голова Андрусенко Іван Калістратович.
У 1952 році колгосп ім.. Сталіна та колгосп ім.. Молотова були об’єднані в один колгосп під назвою «Зоря», головою якого було обрано Радченка Олексія Костянтиновича.
У 1959 році колгосп «Зоря» об’єднується з колгоспом с. Білоусівки який називають колгосп ім. Леніна.
В 1960-1961 роки колгосп ім. Леніна становиться великим господарством зерне бурякового напрямку із добре розвинутим тваринництвом.
Прискореним темпом іде будівництво виробничих приміщень, приміщень і будівель соціально-культурного напрямку, доріг по селу.
Колгосп щорічно отримує високі прибутки і стає колгоспом міліонером.
Одним із перших переходить на грошову оплату праці.
Силами будівельної бригади колгоспу будується сільський Будинок культури, який було відкрито з нагоди 50-річчя Великої Жовтневої Революції 23 жовтня 1967 році, будується бібліотека, нова середня школа, пам’ятник загиблим воїнам-односельчанам та інші об’єкти.
Щорічно колгосп ім.. Леніна по закінченню жнив проводив обжинки – це було свято для всього села. Святково прикрашався стіл інколи на природі, в лісі, а частіше в столовій та клубі. Активну участь в проведенні свята брали працівники культури, учителі, учні шкіл, вихованці дитячих садків, учасники художньої самодіяльності та інструментального ансамблю.
У 1990 році завершено будівництво восьмирічної школи вартістю 576 тис. крб. Побудовано і відкрито Парк «Пам'ять» вартістю 72 тис. крб.
Завершено будівництво дороги із твердим покриттям до селища Пестеля вартістю 106 тис. крб..
Реформи в агропромисловому комплексі почались 9 лютого 1993 року, на зборах уповноважених колгоспників колгосп ім.. Леніна було реформовано у колективне сільськогосподарське підприємство (КСГП).
На зборах було вирішено питання про розпаювання землі, основних і оборотних фондів. На зборах було затверджено всіх тих хто має право на отримання земельного паю. В 1997 році видано  сертифікати на землю (паї).
90-ті роки ХХ століття для села Суворовського видались важкими та економічно не стабільними, в 1999 році - небувала засуха. Техніка застаріла і добита, коштів на закупівлю нової і ремонт старої немає. Поступово іде зменшення худоби. Будівництво призупинено.
Нині в селі діють дві ЗШ І-ІІІ ступенів, два Будинок культури, дві бібліотечних філії, п’ять магазинів, два ДНЗ.
 
Селище Пестеля
Селище Пестеля – це бригадне селище, яке у післявоєнні роки в основному займався вирощуванням овочів. Всі жителі селища були забезпечені роботою. Бригада отримувала гарні прибутки, а працівники достатню зарплату. На початку 90-х років на території України відбулось відродження перспективних бригадних сіл, серед яких було і селище Пестеля. За декілька місяців селище Пестеля було не впізнати. На верху, в центрі було побудовано гарний сільський клуб, магазин, відкрито при приміщенні магазину мед. пункт, дитячі кімнати для ясельних дітей. Також було побудовано капітальний піднавіс для зберігання насіння та техніки, заасфальтовано тік.
Нажаль на сьогоднішній день демографічний стан і економічний рівень селища Пестеля значно погіршився, але є надії на майбутнє у зв’язку з вигідним географічним розташування.